На этом форуме почти нет народа! Опции

[Евгений А]

Знакомая ситуация! Вы создали форум, а на нем общаются 5-10 человек? Мы поможем его раскрутить бесплатно.
Мы поможем его раскрутить бесплатно.

Первое предложение от благотворителей

Нужно ли специально раскручивать наш форум?
Кто, что думает?

[Татьяна Родионова]

Ми вже зустріли весну! В Криму. Там квітнуть абрикоси і вишні, проліски і навіть кульбабки – малі сонечка.
Сімферополь зустрів нас сонцем і посмішкою Слави Харченко. І ми вже зрозуміли, що це буде повна посмішок поїздка. Настрій був надзвичайний, тож випивши вина за зустріч і отримавши цінні вказівки від Слави ми вирушили в Севастополь.
Не доїжджаючи Севастополя, вийшли в Інкермані. Монастир притиснутий залізницею до скелі. Але, не дивлячись на колії і шум, там дуже спокійно. Роки і віки дивляться задумливо очима монастиря на сучасний світ.
В Севастополі сутеніє рано. Тож влаштувавшись на ніч, ми пішли до Херсонесу. Велич собору Св. Володимира і руїни Херсонесу – на все це спокійно опускалась ніч. Це додавало спокою, але ховало від нас море.
Севастополь і центр міста були досить таки сучасними і гарно облаштованими. Це трохи покращило моє попереднє враження від цього міста.
На другий день ми вирушили в Балаклаву. Нарешті ми дістались моря! Балаклава була не просто прекрасною – це була перлина сонця, моря і радості. Нафотографувавшись досхочу в бухті, ми дістались краю затоки і нарешті побачили прекрасне і чарівне, величне і спокійне море! Тут хотілося залишитися жити прямо на скелі. Тут хотілося плакати і радіти, жити і молитися. Що ми й зробили з радістю.
Наш день не закінчився так просто, бо ми вирішили продовжити наш шлях до Бахчисараю. Бахчисарай – місто нічних пригод для мене. Це був мій другий раз в місті. Другий раз вночі, і другий раз з пригодами.
Діставшись Бахчисараю о шостій, ми взяли квитки на електричку о десятій. В найближчий кав’ярні розпитавши шлях до Чуфуткале, ми вирушили в дорогу. Таксисти дивували неввічливістю, а маршрутки не зупинялись. На зупинці нам навіть не відповіли, просто провели поглядом, наче ми – це картинка з іншого світу. Випадково зупинилась маршрутка, всередині люди – мов з дивного кіно. Так ніби над цією картиною Кустуріца співпрацював з соцреалістами. Дивлячись на цих людей, Ян-ян сказала, що не вірить що це з нею відбувається.
Монастир був далеко від дороги, але ми не злякались темряви. В скелі підсвічувалась ікона Богородиці і розміреність життя віддзеркалювалась від скель бо неба.
Дивувало, що в цьому місті життя закінчувалось з настанням темноти. Навіть в монастирі вже о сьомій закінчилась вечірня. І світ завмер. Ми ходили темними вулицями і дивувались неспівпадінню часу на годиннику і відчуттю глибокої ночі навколо.
В неділю вже нажаль було треба додому. І ми вирушили до Сімферополя. Там ми зайшли до монастиря і, взявши благословення у Свт. Луки ми вирушили до Києва.
А коли ми поїхали – пішов сніг. Про це нам сказав Слава по телефону.

Много непонятных букав.